Юрій Бобровнік: “Колишні “регіонали” кажуть, що я молодий і повинен бути “покладистим”

0
2126
Юрій Бобровнік. Кандидат історичних наук, депутат районної ради

Протягом останнього року депутати, що не одне скликання працюють в Переяслав-Хмельницькій районній раді, намагалися вже двічі провести щодо мене заходи з такої собі кулуарної «вичитки». У кращих традиціях комуністичної партії, на яких вони виховані. Це смішно. Коли, наприклад, Віктор Макарович приходить і просить «допоможи розібратися і покарати газовиків, бо ти розумієш процеси і грамотно можеш вибудувати роботу», а через місяць розповідає як він зі своєю комісією буде тебе карати. Тож ці депутати пройшовши школу Кучми та кращі часи «Партії Регіонів», говорять тобі: «Ти, Бобровнік, не так все робиш, в схеми не йдеш і повсюди носа свого сунеш, запити пишеш, вимагаєш законів дотримуватись. Мовляв, ти молодий, розумний, але життєвої мудрості тобі не вистачає, не стаєш поступливим, ти маєш бути покладистим. Ти зрозумій, що якщо дотримуватися всіх законів, то не комфортно працювати буде».

Я от одного разу і задумався, ну справді, Бобровнік, чому тобі останні кілька років не йметься? Одружився б, купив би квартирку та жив собі і з усіма дружив. І з розумними і з красивими.

Та розумію, що мене змінив перший Помаранчевий Майдан. Далекого 2004 року Україна стояла «на межі». Всі ми знаємо, що відбувались тотальні фальсифікації. І був один серед тих, хто відстояв свій вибір. Потім були події, від яких просто опускалися руки. Але Революція Гідності зміцнила мою віру в молодий Український Народ. На Грушевського я вперше в житті відчув як палять органи дихання газові гранати від «Беркуту», як у пошуках ковтка свіжого повітря ти прижимаєшся до бруківки. Вперше тоді зрозумів, що не такий страшний наступ «Беркуту», а страшно, коли тікаючи від нього тебе збивають з ніг свої ж. Я вперше побачив як нібито в європейській Україні в центрі столиці вбивають перших людей, моїх побратимів. Відчув біль від того, як половину складу з твоєї майданівської сотні (половина з яких твої однолітки) під час мирного маршу в Маріїнському парку, як після бою з фашистами, побитих, поранених, зі зламаними, простреленими кінцівками привозять поночі в Переяслав інші побратими та віддають в руки їхнім горем вимученим рідним. Я вперше побачив в житті кілометрові, постійно добові черги людей, які, наче море, несли живі квіти на місця страти Героїв Небесної Сотні. Вперше побачив як в Україні сотні, тисячі людей стають на коліно, проводжаючи в останню дорогу героїв п’ятої російсько-української війни.

Повік не забуду, скільки житиму – не пробачу!

Іду на Ви!

Протягом 2014 року я все думав: як так сталося, що такі часи настали, коли запущений процес, що почали серед білого ранку в людей в столиці стріляти?

І згадав наш Переяслав-Хмельницький район 2004 року, як будучи спостерігачем від «Нашої України» в одному із сіл слухав погрози від дещо молодших тоді нинішніх сільських авторитетів. За те, що я з колегою із «Народного Руху України», складаю акти про порушення та вказую факти підтасовки за Яника.

Піком став наш 2010 рік, коли якимось дивним чином переміг Хряк. А восени того ж року на місцевих виборах люди голосують за опозиційну «Батьківщину», а за результатами підрахунку голосів виграє місцева «Партія Регіонів». А місцевий районний осередок «Батьківщини», яку очолював Іван Бугаєнко, маючи на руках протоколи з іншими результатами, чомусь не подає до суду. В місті взагалі з виборів знімають осередок «Батьківщини». Прості виборці мовчать. А Іван Бугаєнко стає заступником голови районної ради, яку очолюють представники «Партії Регіонів». Як так?

Мало того, він продовжує бути заступником, коли Яник тупо кидає за грати його лідера партії Юлію Тимошенко. А він з цього приводу ні пари з вуст. Вибори 2012 року до Верховної Ради України і знову «Партія Регіонів» переписує протоколи, а Іван Бугаєнко мовчить. Він продовжує бути заступником у «регіоналів».

У 2014 році після Революції Гідності його виганяють із «Батьківщини», а він ще й дивується як таке могло статися.

Та головне що виборці мовчали. І з мовчазної згоди колишні партійні боси продовжували рвати молоду неньку Україну.

А молодь? Молодь за таку мовчанку виборців розплачується життям на Майдані та на Сході. Тому, далеко не шановні партійні старожили, йдіть на пенсію, не бісіть нас, молодих, своїми розповідями про те, як після десятиліть розстрілів, війн та голодоморів Ви у 80-х Україну підіймали. Тут Вам не 2005 рік, ми вже виросли і в зуби Вам заглядати не будемо.

Головний бій ще попереду.

Слава Україні!

Депутат районної ради,
перший заступник голови Переяслав-Хмельницької РДА Юрій Бобровнік

- Реклама -

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ