Я уважно подивився, як на початку місяця у Львові активісти пікетували осередок «Батьківщини» з плакатами «Юля = Пуйло». Керівництво «Батьківщини» образилось на цю акцію, назвавши її замовною. Навіть якщо так і є, та попри все, треба подякувати за тему, яку мимоволі підняли. Латентна проросійськість Юлі Тимошенко – ось що має стати темою №1 в найближчий час. І з цього приводу я хочу сказати ось що.
Усі бачили соціологічні рейтинги. Добре це чи жахливо – але Тимошенко і її партія станом на зараз очолює рейтинги. А це означає, що претендент на найвищу владу повинен відкрито відповісти на всі питання, які за останнє десятиліття накопилося в частині її специфічної симпатії до Росії та Путіна.
Я особисто бачився з Юлією Володимирівною під час вересневого Форуму видавців у Львові. Вона взяла мою книгу, обіцяла прочитати, ми дуже мило побалакали у світлі партійних фотокамер. Цим текстом я запрошую Юлію Тимошенко вийти на значно ширше прожекторне освітлення і поставити всі крапки над і в темі її проросійськості. Аби більше не фантазувати на цю тему, для початку вона повинна пояснити всі свої минулі пропутінські дії, а саме:
Чому на посаді прем’єра Тимошенко фактично обнулила вступ України до НАТО? Країна повинна почути чітку позицію Тимошенко не щодо декларативних намірів бла-бла-бла, а щодо конкретної подачі заявки на членство в НАТО. Юлія Володимирівна повинна чітко сказати: вона як імовірний переможець виборів буде ініціювати подання офіційної заявки України на вступ до НАТО: так чи ні?
Чому БЮТ 2008 року відмовився голосувати в парламенті постанову про визнання Росії агресором щодо Грузії. Мене тут цікавить конкретна відповідь: як так сталося, що в парламенті проти визнання Росії агресором виступили 3 фракції: БЮТ, Партія регіонів і комуністи? Хотілось би почути чітке пояснення тепер, коли долю Абхазії повторив Крим.
Чи дійсно Тимошенко була промоутером присутності російського флоту в Севастополі? Я питаю, тому що є інтерв’ю 2005 року, де на питання: «Чи погодиться вона на продовження терміну перебування російських військ у Севастополі в обмін на зменшення ціни на газ», прозвучала така відповідь: «Звичайно, погоджуся. Завжди можна домовитися про надання послуг однією країною іншій країні на нормальних комерційних умовах». Мене цікавить, чи готова Тимошенко зараз, через 10 років, публічно визнати фатальну помилковість своєї позиції щодо флоту в Севастополі?
Даруйте за банальність – та все-таки, як зараз Тимошенко оцінює газові угоди з Путіним, які Україна досі відхаркує і які для Путіна є найвигіднішими?
Якими базарами у Львові ходила Тимошенко, що, нібито, почула вимогу львів’ян повернути Януковча і чи поділяє вона цю думку?
Думаю, лідерові рейтингів треба вийти на публіку і чітко пояснити свою політичну відповідальність за перераховані вище проросійські дії. Тому що нез’ясовне минуле затуманює майбутнє. Країна мусить розібратися, за кого вона готова проголосувати на найближчих виборах. Тим паче коли на рахунку Тимошенко та її партії ось такі відверті проросійські ляпи.
Давши всі відповіді на давно минулі дії, я б запропонував заодно дати відповідь на кілька простих питань із теперішнього порядку денного, аби вся країна зрозуміла позицію Тимошенко щодо Росії зараз, під час війни. А саме:
Країна досі не почула заяви Тимошенко щодо оприлюдненої стенограми таємного засідання РНБО під час анексії Криму. Там Тимошенко зайняла таку позицію: «ні один танк не повинен виїхати з казарми, ні один солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме поразку. Ніякого воєнного стану, ніякої активізації наших військ!». У цьому світлі Тимошенко зараз мала б від першої особи розповісти про свою роль у бездіяльності під час анексії Криму. Це вкрай важливо, тому що здачу Криму приписують їй, а ніхто за 2 роки так і не почув чіткої відповіді на цей закид.
Виходячи з мирних позицій Тимошенко під час анексії Криму, назріває чітке питання по Донбасу: що конкретно робитиме Тимошенко як імовірний головнокомандувач? Далі бавитися в безкінечне АТО, чи організовувати наступ, чи триматися Мінських домовленостей, чи поводити себе як лідер «найбільш мирної нації на планеті, вести себе як голуби миру» (цитата зі стенограми РНБО). Уся країна повинна почути чітку пропозицію Тимошенко щодо окупованих територій. Наступаємо, стоїмо на місці чи визнаємо лінію АТО новим державним кордоном? Без риторики – а чітко.
Чи буде Тимошенко ініціювати розрив дипломатичних стосунків із Росією? Так чи ні?
Чи буде вводити візовий режим із Росією? Так чи ні?
Чи можна вести торгівлю з ворогом? Так чи ні?
Я зумисне акцентую на чіткій постановці питання «так чи ні», бо одна справа – критикувати чинну владу за двояку позицію, а інша справа – самій сповідувати цю саму двояку позицію.
Маю також приватне запитання: чи не варто перебалакати зі своєю донькою Женею, аби її бойфренд Чечоткін визначився, чи хоче він бути співвласником російського Генбанку, який швидкими темпами нарощує свої представництва в Криму?
Допоки Тимошенко діятиме як топ-політик, доти за нею постійно ходитиме фраза Путіна: «Юлія Володимирівна – прем’єр-міністр України, з якою Росії найприємніше співпрацювати». Усі в Україна чудово розуміють певний стиль взаємин Тимошенко і Путіна – це ж було видно по газових угодах, сяючих обличчях обидвох і обміні компліментами. Для російських політологів не є секретом, що Путін поважає лише Тимошенко. Якщо до вершин української влади прямує людина, яка має прямий контакт із Путіним і мегапозитивний досвід співпраці з ним, то це породжує ключове запитання: яким чином Тимошенко будуватиме стосунки з Путіним, для якого вона є доволі бажаною фігурою? Одразу після втечі Януковича й Азарова голова комітету Держдуми у справах СНД Леонід Слуцкій (лютий 2014) так і заявив: саме Тимошенко на посаді прем’єра могла би стабілізувати ситуацію в Україні.
Аби потім не було пізно – країна повинна саме зараз і з перших уст почути всі пояснення Тимошенко і на їх основі скласти свою остаточну думку: перед нами стоїть закамуфльована проросійська фігура – чи політик, який відкрито готовий зректися своїх попередніх проросійських позицій.
Остап Дроздов,
для IA ZIK
