Правда існує, але за неї потрібно боротися. Справедливість існує, але за неї потрібно боротися. Моє відновлення на посаді, це третій зламаний зуб системи об мене. А Ви й досі не вірите, що можна змінити життя у своєму селі на краще???
Від самого початку моєї роботи на посаді першого заступника мені говорили, «Бобровнік потрібно бути хитрішим, втягуватися в інтриги». І особливо часто це повторювали після мого незаконного звільнення. Ті хто мені так говорив, повідомляю, що встрявав в би я в такі інтриги, коли б був призначений в час Януковича. Хоча в час Януковича, яким би я розумним не був, але б першим заступником ніколи б не став, якби не виклав кругленьку суму. А так був призначений за конкурсом, після Революції Гідності, активним учасником якої був, призначений на другому році війни. І Ви знаєте, був переконаний у тому, що якщо не порушуватиму Закон України «Про державну службу» та інші закони, мене не звільнять. Статтю 65 знаю, на рівні із «Отче наш». Але мене таки звільнили. Просто як в час Януковича, голова РДА приніс мені розпорядження на звільнення із такою радістю, наче він у своєму житті зробив щось надзвичайно корисне.
Але країна таки змінюється, на всеукраїнському рівні закони починають таки виконуватися. І першими хто відреагував це національне агентство з питань державної служби. Вони за місяць провели перевірку і постановили, поновити негайно. Голова РДА продовжував порушувати закон. І тупо захворів на три тижні, аби не поновлювати. Чому він так робив? Це все залишиться на його совісті, але хлопці з аграрної партії таких як він чують за верству. І тут ворон, ворону не виклює. Але тільки от вони не зрозуміли, що ми загартувалися у боротьбі.
То ж на всеукраїнському рівні закони повільно, але починають виконуватися. Для молодих українців з нацдержслужби закон є закон. На місцевому рівні ні, тут якийсь свій закон. Знаєте чому не виконуються, бо їх просто на просто ніхто не читає. Всім ніколи, у них як не посівна так, збір врожаю, як не день сільськогосподарського працівника так просто сьогодні не до цього. А, як і прочитають, то зрозуміють на свій особистий лад.
Новостворені пост революційні державні органі республіканського рівня у яких працюють молоді українці, що прийшли за конкурсами, з високими заробітними платами, стають принциповими. Повільно, але Україна змінюється, головне їй допомогти змінитися на місцевому рівні. Як саме допомогти? Все просто, потрібно, бути активнішим у відстоюванні своїх конституційних прав і обов’язків.
Суди в Україні на сучасному етапі, це дуже окрема каста. Вони люблять тягти кота за одне місце. З якою метою тягнуть, переносять засідання, хворіють, їдуть на навчання, надсилають повістки сьогодні на вчорашнє засідання? Звісно з метою, хочеш швидше, плати. Рідко хто оперативно приймає рішення.
Але насправді я не про це все хотів написати.
Хотів подякувати Любов Онопрієнко, яка читає закони і не захотіла ставити підписи під моїми незаконними, вигаданими доганами та звинуваченнями. Це держслужбовець, яка не тільки орієнтується нормативно правовій базі, але й має Гідність!
Дякую Ірині Філенко, Ярославу Баркову та Лесі Литвин, які не тільки морально підтримували, але й насправді для цього району зробили набагато більше корисного ніж будь-який голова РДА за всю історію.
Звісно дякую Сергію Міщенко, який 2012 року показав, як один в полі воїн, може перемогти регіоналівського монстра, тим самим довівши, що правда перемагає, якщо за неї боротися. Те як він не здався, у той момент, коли регіонали, тупо масово по дільницях почали переписувати протоколи на користь його опонента, надихає. Зізнаюся у ту ніч захисту результату виборів, я вловив себе на думці, що все…, вся боротьба на ранок зійде на мінус. Але ні, один таки може воювати і перемагати! Але перемогти комплексно, якісно з подальшим рухом на результат, можна лише разом! Сьогодні моє поновлення, це перемога не лише правди, але й справедливості. Але за справедливість теж потрібно боротися. Моє поновлення, це результат боротьби за правду багатьох переяславських людей!
Хочу подякувати Тимофію Девко, який перший хто в телефонуючи висловив мені підтримку, і сказав, що мої опоненти не праві. Дякую Олександру Палагуті, який не поставив підпис під вигаданими брехнями його товариша Івана Бугаєнка. Дякую також тим сільським головам, які не піддалися на підкупи і показали, що мають власну гідність, зокрема сільському голові мого округу Петру Ємцю та сільським головам Михайлу Ємельяненку та Миколі Липку.
Хочу окремо подякувати Налії Онищенко, Олексію Ярошу, Тетяні Сушко, які поїхали до керівника апарату КОДА Вячеслава Кучера і намагалися донести іншу сторону медалі. Бог бачить я Вас не просив, але Ваша ініціатива була надзвичайно приємною для мене. Насправді на таких, як Ви і тримається ця Україна. Вас слухали і таки Вас почули.
Дякую Віктору Коцуру, Олексію Лукашевичу та Ані Петруні, які у складну хвилину підтримали пропонуючи роботу. Сама фраза давай працювати з нами допоки не відновлять, була важливою для мене. Дякую за підтримку Віталію Коцуру, Олені Вдовиченко, Ірині Бабкіній, Тетяні Боголіб, Надії Серга, Юрію Табачку, Антону Нестеренку, родинам Жукових, Ходаківських, Потапенків, Королів, Кикотів та іншим.
Дякую всім хто не був байдужим, читав мої пости у фейсбуці, робив репости, переживав. Всім хто тиснув мені руку в місті, в селах і говорив, Бобровнік жми, не здавайся!
Дякую Тренеру Ларисі Погуці, що допомагала тримати в тонусі тіло й душу! Також, дякую колегам по тренажерному залу за підтримку і легкий стьоб! Партнерам по баскетбольній аматорській команді.
Дякую, звісно, Дмитру Гопанчуку, Володимиру Горкавенку за підтримку в роботі перші 8 місяців. Окремо спасибі Леву Парцхаладзе, який надав мені один із найголовніших уроків у 2014 році.
Дякую за підтримку не словом, а й ділом Олександру Якубі, Юрію Розовику, Олені Розовик (перше моє враження 2013 року про Олену Іванівну, було помилкове, каюся, вона одна з найбільш ерудованих та законо обізнанних працівників у Переяслав-Хмельницькій РДА та головне, що дуже важливо, вона жінка-політик, яка має свою позицію, а це важливо!), Павлу Чепізі, Івану Забарі, Миколі Швецю та Григорію Дубині та Віктору Шереметі.
Дякую, переяславським волонтерам, особливо Інні Марченко та Миколі Швиденку за моральну підтримку.
Дякую Олександру Яремі за фразу, яку він озвучив 2012 року )) «якщо не виграєш …..». Ну, дуже мотивує вона й по цей день )
Звісно, окремо дякую за швидкий курс навчання в умовах наближених до екстримальних, королям кулуарщини та придворних інтриг: Івану Бугаєнку, Петру Качкалді, Андрію Пряхіну, Василю Григоренку, Валерію Перчуку, Володимиру Якименку та Юрію Клименку. Дякую, що зробили мене сильнішим ніж був) Ви відкрили переді мною нові горизонти! Я дуже добре і швидко вчуся! Тому Вашу колуарну педагогіку освоїв. Але хлопці, то ну, дуже низько, було із Вашого боку!
І справді шкода, що Андрій Коркач не втілив у життя те рішення проти, якого була так його дружина. Ну, нехай дружина подякує тепер стражам закону.
Дякую, також усім тим медикам, вчителям, які телефонували зі словами підтримки, але так і не назвали свого прізвища. Ваш страх втратити роботу з однієї сторони розчаровував мене у людях, з іншої виступав індикатором актуальності узвучених мною проблем!
У перед день мого незаконного звільнення у липні 2017 року написав, що ви, мої шановні опоненти, можете посунути мене із позиції на полі бою, але не з самого бою. Сьогодні, Бобровнік не тільки повернувся на власні позиції, але й зайшов із інтриги…..
Дякую, тим людям, які прийшли на допомогу звідти звідки не чекав.
Що хочеться написати на завершення цього посту?
Далі буде …
Слава Україні!
Репост вітається!
