Людський біль. Триваючий злочин. ЦРЛ. Більшість переяславців про це не здогадуються

0
2133
Головний лікар Володимир Якименко не хоче медичної реформи

Черговій річниці трагічної загибелі
мого батька присвячується…..

Відслідковуючи інформацію про Переяслав-Хмельницьку центральну районну лікарню, яка останнім часом заполонила інформаційний простір, хочу розповісти свою історію.
Мені байдуже, яку назву містить цей медичний заклад зараз. Знаю одне – час іде, але нічого, крім назв, не змінюється.

Тоді мені було 9 місяців… Це ще не свідоме життя. Свідомість і усвідомлення прийшло пізніше. Весняної ночі, не маючи ще й 30 років, мій батько відійшов туди, звідки ще ніхто не повернувся. ДТП, багато крові… Бригада медиків, яка виїхала на місце події, спробувала транспортувати його до Переяслав-Хмельницької ЦРЛ, але не довезли живим. Все банально просто – не наклали джгут. Помер від втрати крові. Для медиків це чергова констатація смерті, для моєї родини – непоправна втрата.

Моя мама в 23 роки стала вдовою, почала хворіти. Місцеві лікарі долікували так, що київські медики ледь врятували, але…. вже з непоправними втратами для здоров’я.

Мені було 19, коли маму лікували нібито від застуди амбулаторно вдома. Не той діагноз. 2 дні і її госпіталізувала швидка. В лабораторії кров ніхто не перевіряв, результати аналізів написали із стелі. Як наслідок, о 02 годині ночі маму перевели до реанімаційного відділення. Лікар-анестезіолог у піднесеному настрої мені констатувала, що ліків немає в наявності (хоча вони були, лікарка чекала грошей від мене ). Жити мамі лишались години… До кінця життя буду вдячна знайомим провізорам, які серед ночі відкрили аптеку і ліки були доставлені згідно списку. В ту жахливу ніч я стала дорослою, в мені народилась ненависть до байдужих лікарів. Так, саме до байдужих, які думають лише про наповнення своїх кишень грошовими купюрами із зображеннями мертвих американських президентів. Елементарно захотілось помститись.

Тиждень реанімації, відчуття, що щось йде не так. Як з’ясувалось пізніше, мамі вводили два абсолютно не сумісні препарати. Вона жива, але шкода, завдана здоров’ю, знову непоправна.

Бажання знайти того, хто не наклав батьку джгут переслідувала мене з раннього дитинства. Закінчивши навчання, виникла ідея добратись до архіву лікарні і перевірити хто був на виклику в ніч смерті батька. Влаштувалась на роботу в ЦРЛ, в архіві нічого не збереглось, бо строки зберігання минули. Доля звела мене з людиною, яка назвала прізвище того медика. Я запитала чому не було надану необхідну медичну допомогу, проте відповіді не отримала. Амнезія. Не пам’ятає. Хоча мого батька знало все місто і ця людина також. Через невеликий проміжок часу цей медичний працівник звільнився.

В 22 роки мені нинішні лікарі, вже на й той час пенсіонери, без аналізів і спеціальних оглядів беззаперечно констатували – «рак». Ця звістка вбила. В Київській обласній лікарні діагноз не підтвердився. Довготривале лікування дало результат, але нервові ж клітини, ніби то, не відновлюються.
Не хочу і не буду міряти однією міркою всіх медиків. Є багато прекрасних фахівців, серед яких лише декільком вдалось залишитись в переяславській лікарні. Лікарів, як то кажуть «від Бога», з нашої лікарні «виживають» або просто не беруть. Так показав досвід роботи там.

Людські сльози просто так не землю не падають. Життя відплачує нам по діяннях наших. Жодного лікаря не притягнуто до кримінальної відповідальності, бо в медиків діє кругова порука. Одна надія на Божий суд…

Опублікуйте анонімно, дякую.

- Реклама -

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ