«Мій патріотизм – се не сентимент,
не національна гордість, то тяжке ярмо»
Іван Франко
Герої не вмирають – вмирають вороги. Саме такий девіз часто повторював Ярослав Потапенко, під час Революції Гідності. Події 18-20 лютого трирічної давнини важко згадувати і аналізувати з огляду на ту ситуацію, що склалася в країні останнім часом.
В той час, коли свідомі громадяни України, які формувалися на прикладах правдивої історії власного народу, гідно проявили себе під час подій Революції гідності у 2013-2014 рр. та у російсько-українській війні, яка триває з 2014 р., відбувається ганебна і цинічна економічна співпраця з терористами ДНР та ЛНР. До цього слід додати: «незрілість» політичної еліти, корупцію, злочинність, олігархат. Влада дрейфує в бік, протилежний інтересам пересічного громадянина. Спостерігаючи за перебігом подій останніх років, відчуваєш когнітивний дисонанс, складається враження сюрреалістичного постмодерного буття, де повністю руйнуються системи світоглядно-філософські, економічні, політичні.
Незважаючи на виклики сьогодення, без перебільшень можна стверджувати: більшість здобутків, які сьогодні має Україна, – це насамперед результат напруженої праці свідомої частини українського народу! Україна, яку ми сьогодні маємо, – це держава, збудована руками простих людей, а не політичної верхівки, оскільки головні здобутки: соборність, незалежність та європоцентризм – це вистраждані в муках цінності української нації, а не політиків і чиновників, які все частіше плентаються в обозі стрімкої історії.
Яскравим представником української нації нової генерації був Ярослав Потапенко. Його громадсько-політична й культурно-просвітницька діяльність стала яскравим прикладом позитивних змін на Переяславщині і у суспільстві в цілому.
Ярослав Потапенко був взірцем того лідера, який потрібен був не лише нашому місту, а й Україні. Найактивніший учасник Революції Гідності очолив громадську організацію «Майдан Переяславщини», яка стала дієвим осередком зміни не лише старої влади, а й системи загалом. На своєму прикладі Ярослав показав, що із старою системою можна боротися. Проте, завершивши перший етап Революції Гідності, українці так і не змогли перейти до її другого етапу, а саме: люстрації, прийняття дієвого антикорупційного законодавства, реального реформування МВС, СБУ, судової системи тощо. Революція Гідності стала черговим, але не завершальним етапом національно-визвольної боротьби українського народу, і значну роль в цій боротьбі відігравав Ярослав Олександрович Потапенко. Він неодноразово наголошував, що головною причиною тимчасової поразки революції є агресія Путінської Росії. Тому війна на Сході за єдність України є сьогодні продовженням Майдану, другого фазою революції, черговим етапом національно-визвольної боротьби й послідовною стадією становлення модерної нації в Україні. Керуючись міркуваннями про те, що найголовнішим вершителем долі Української держави залишається простий український солдат на Сході, лідер Переяславського Майдану зосередив свої зусилля на зборі допомоги для воїнів-захисників Української держави. Неймовірні зусилля докладали на пошуки тепловізорів, оптичних прицілів, бронежилетів, генераторів тощо. Ярослав разом із колегами волонтерами врятував життя сотням, а то й тисячам українських бійців.
Побратиму Ярославу ще за життя вдавалося об’єднувати тих людей, які по своїй суті, менталітету і світоглядних поняттях є діалектично протилежні. А тому деякі підстаркуваті й совкові конформісти старої системи бояться його і після смерті. Воно й не дивно, адже патріотичний і вольовий дух Ярослава, його порив до змін на краще, увібрали в себе його побратими.
Команда Ярослава Потапенка діє, сповідує його ідеї і принципи, а тому є незламною і завжди готова до боротьби. А за останній рік, по принципу: «що не вбиває, те робить нас сильнішим», побратими згуртувалися і готові до бою та й загалом, ще раз підтвердили собі, що революція не закінчена, і потрібно її продовжувати, як в чиновницьких кабінетах, так і на вулиці! Активно продовжує діяти громадське формування «Самооборона Переяславщини», яке створював Ярослав, серед молоді поширюються його патріотичні вчення.
Водночас пригадалася думка Ярослава Потапенка кількарічної давнини, про те, що в Україні катастрофічна відсутність гідних лідерів, здатних допомогти країні перейти до дійсно нової якості політики та зробити позитивні зміни незворотними, – лідерів, які б виправдали високий рівень суспільної довіри і перетворили його на потужний «соціальний капітал» – необхідну основу для майбутнього «українського прориву». Як відзначав Верховний Архієпископ Української греко-католицької церкви Любомир Гузар: «влада – це найвища форма служіння людям». Частина чиновників, політиків і простих громадян розуміють це поняття, а тому доводять своїми справами, що Україна є цивілізованою європейською державою, а її народ гідний називатися європейським. Інші ж своїми діями швидко розчаровують український соціум.
Саме тому пишаюся тим, що в країні дійсно є багато людей честі, які доводять справу до кінця, як на фронті, так і у справах державних, громадських і волонтерських. Завдяки спільним діям жителів міста і влади на честь Ярослава Потапенка була перейменована вулиця, а вже до третьої річниці розстрілів на Майдані Незалежності Указом Президента України №41/2017 «Про відзначення державними нагородами України за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, активну громадську та волонтерську діяльність» побратима Ярослава нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Він був викладачем яким захоплювалися студенти, активістом, якого поважали і любили побратими по Євромайдану, лідером за яким йшли сотні людей.
Саме тому, мусимо не тільки пам’ятати, а й сповідувати його ідеї і вчення. Незважаючи на те, що останні роки суспільство і влада живуть у різних вимірах, можна з гідністю стверджувати, що саме такі патріоти як Ярослав Потапенко розпочали процес формування української нації. Він все своє свідоме життя присвятив боротьбі за справедливість, свободу і незалежність українського народу і залишив після себе сотні учнів, які із щирою вірою у світле майбутнє української нації, пам’ятають його слова: «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу»!
Події останніх років довели що, окрім жменьки боягузів і зрадників, український народ єдиний. А там, де єдність – там і перемога!
Герої не вмирають – вмирають вороги.
Віталій Коцур, кандидат політичних наук, доцент
