«Політик діє з огляду на наступні вибори,
а державний діяч – з огляду на наступні покоління».
Уїнстон Черчіль
Велике видне на відстані – значення президентських законів про реінтеграцію Донбасу,ухваленого поки у першому читанні,та тимчасовий режим самоврядування на ньому, що його вже підписав Главою держави, ще оцінять історики. Наразі ж можемо констатувати що у гібридній війни з північним сусідом українська дипломатія отримала потужну юридичну зброю.
Розрахунком Кремля було не так військове як економічне придушення України
Зараз уже зрозуміло, що захоплення України через повномасштабний наступ 2014 «за парєбріком» не планували.
Ідея полягала у тому, аби за мінімальних і, що важливо, неофіційних військових зусиль змусити «молодшого брата» попроситися назад в обійми до старшого. І спонукати до цього мала економіка. Адже одразу по Майдану пограбована Януковичем «з чадами і домочадцями» Україна, коли на казначейських рахунках на виплату пенсій та зарплат було трохи більше 100 тисяч доларів, потребуватиме масштабних інвестицій.
Якщо ж роздмухати у країні військовий конфлікт, переконати світ, що це громадянська війна то інвестор мав обходити десятою дорогою нашукраїну. Так само не варто було розраховути на дешеві кредити МВФ, бо фонд не кредитує країни у стані війни. Тому Київ і пішов на формулювання «антитерористичної операції».
Звісно ж, міжнародна спільнота, шокована анексією Криму та інтервенцією на Донбасі, давно вже не плекає ілюзій щодо агресора. Їхній удар по Кремлю – це санкції. Формальна підстава для них – це Мінські домовленості
Тепер у гібридній війні настав інший етап. Він передбачає надання Збройним силам України летальної оборонної зброї та введення миротворців ООН на окупований Донбас. Але тут уже міжнародній спільноті потрібні підстави. Ними виявилися дві речі – це формальне продовження, фактично мертвого закону, про особливий статус місцевого самоврядування в ОРДЛО та визнання на рівні закону Росії агресором.
Гібридній війні – гібридну зброю
Пошук компромісу тривав три роки і вилився у законопроект №7163, котрий скорочено називають про деокупацію. Документ узгоджувався з нашими міжнародними партнерами по антипутинській коаліції. З ухваленням закону, як відомо, Росія офіційно буде названа агресором а Україна – державою що обороняється, користуючись таким правом, закріпленим у статті 51 Статуту ООН.
Дуже важливий момент: громадянам України гарантується збереження права власності на окупованих територіях Донбасу. Під час другого читання гарантії власності планується розповсюдити і на Крим. Тобто усі оборудки з нерухомістю на півострові та «прихватизація» українських підприємств – є недійсними.
Окремо слід сказати про законопроект №7164 про особливості самоврядування в ОРДЛО, на неприйняття якого, схоже, дуже сподівалися у Кремлі. Термін його дії спливав 18 жовтня. Непродовженнятерміну давало б Москві привід звинуватити Україну у виході з Мінських угод і домагатися на цій підставі пом’якшення санкцій або й скасування їх. Тепер цей привід буде відсутнім принаймні протягом року.
На думку Ірини Геращенко, представника України у Мінській контактній групі, запропоновані президентом законопроекти по Донбасу підсилять дипломатичні позиції України на міжнародній арені. Вони стануть зброєю у руках дипломатів і не лише українських, а й, приміром, Держдепу США, чий представник по Україні КуртВолкер першим привітав ухвалені рішення і якраз у суботу зустрівся у Сербії з головним російським «гібридником» Владиславом Сурковим. Про те що розмова Волкера та Суркова була дуже жорсткою звідчить відсутність будь-яких коментарів, навіть неофіційних, щодо результатів зустрічі.
Ширка-2017.
Попри, здавалося б, очевидну терміновість і цінність для України «донбаських законів», їх проходження через парламент було, сказати б, пекельним. Пекельності, окрім бійок народних обранців, додавала і кинута депутатом-свободівцем Юрієм Левченком димова шашка. До «останнього аргументу», за його словами, його примусило вдатися продовження дії закону «Про особливості самоврядування..», яким ніби-то закріплено федералізацію України на догоду Москві.
Це схоже було на дежавю. 31 серпня 2015 року “свободівці” мітингували проти цього ж закону під стінами парламенту. Саме тоді з натовпу мітингувальників хтось кинув гранату. Слідство досі триває, а але воно не поверне чотирьох вбитих цією гранатоюнацгвардійців.
Цього разу свободівець Левченкокитаєгранату димову. Його не зупиняє навіть присутність дітей на гостьовому балконі Верховної Ради, які прийшли на екскурсію. Цей той випадок, коли політики готові відправляти на смерть наших солдатів, сидячи у теплих кабінетах. ЦІну таким необдуманим діям знають лише ті, хто воював на Сході. На “димовуху” миттєво зреагував депутат-нарфронтівець Юрій Тетерук, що, на відміну від Левченка, понюхав пороху доста, котрий голими руками виніс шашку з сесійної зали.
Згодом сам Левченкозізнався, що тестувати «боєприпас» у туалеті Верховноїх Ради йому допомогав нардеп Семенченко з Самопомочі, чия репутація, як відомо, ще від часів Іловайської трагедії далеко не бездоганна.
Торпедувалипрезиденстькі законопроекти традиційно члени фракції «Батьківщина». Вони лякали «народною поліцією» ДНР, амністією бойовиків та обранням Захарченка та Плотницького до парламенту. Витягли усі страхи, які були три роки тому. Але забували сказати, що жоден пункт закону не запрацював і не запрацює допоки Росія не забере з Донбасу своїх “туристів”.
Дивна позиція й у “Самопомочі”. Її члени відмовилися йти на компроміс навіть тоді, коли фракції коаліції погодилися вилучити із законопроекту про деокупацію посилання на мінські домовленості та розширити дію закону на анексований Крим. Вони чомусь наполягали визначити дату окупації, що було зафіксовано у їхньому альтереативному законопроекті і що було б неважко врахувати на етапі другого читання.
Таким чином проти реінтеграції Криму та Донбасу виступили разом з Опоблоком також “Батьківщина” Юлії Тимошенко та “Самопоміч” львівського мера Андрія Садового. Олег Ляшко одразу заявив про створення “ширки” зразка 2017 року. Як відомо, за часів Вікатора Януковича Партія регіонів та “Батьківщина” майже домовилися про створення широкої коаліції і поділити владу. Формальногообєднанняне сталося, але неформально воно діє, підіграючи агресору. Свідомо чі ні – це запитання адресуватимемо вже історикам.
Сергій Сидорук
