З Інню Марченко ми познайомилися на Майдані в грудні 2013 року, тоді коли було страшно багатьом, і нікому не відомо, хто ж переможе. Вона була одна з тих небагатьох переяславських жінок, які активно, без страху підтримали протестувальників. Вона чергувала не тільки в день, а й в ночі. Вона була на Майдані у самі страшні дні Революції Гідності. Саме завдяки таким жінкам, я, як чоловік, знаходив для себе додаткову мотивацію не йти з Майдану навіть тоді коли здавалося, що сил боротися немає.
Вона одна з тих хто у в Переяславі утворили жіночу переяславську сотню. З початком війни на сході, вона одна із перших хто взяла на себе відповідальність допомагати бійцям. Допомагати нашим захисникам тим чим вона могла, це збирати допомогу, бо особисто у неї не було і досі не має навіть власного житла. Кілька разів я особисто через Інну передавав адресну допомогу. Завжди все 100% доходило до адресатів. Я чітко пам’ятаю як розпочинався волонтерський рух, і знаю, яка особиста її заслуга в цьому. Знаю, що останні роки вона живе ідеєю допомогти бійцям. Інна була в АТО там, де далеко не кожен атошник переяславський був.
Особисто я не вірю жодному закиду на її адресу. Якщо немає якоїсь розписки від бійця, то на схід вона їздила не сама. Чому її супутники не нагадували, що потрібно розписку. Якщо зіпсувався якийсь продукт, то він псувався в Штабі волонтерів і всі це бачили. Засновників організації якщо не помиляюся 6 осіб. Тому вважаю, якщо якась морквина і зіпсувалася, чи стрельнула банка, то в цьому винні всі шестрео. Але давайте будемо об’єктивними, їх Штаб не пристосований для зберігання продукції. А швидкість доставки на фронт, залежить від наявного об’єму продукції, наявності пального для транспортування на лінію фронту, бажаючих керувати авто в АТО. Тому, вини у тому її немає.
Про те, що написав Діма про Інну, то повна маячня, тим більше я чітко знаю, що на Майдані нині активного Діми Дриги з нами не було. Звідки він взявся. Прибився, і саме Інна його витягла із життєвого, вибачте «гівна» в якому він опинився. Допомогла з роботою. Підняла його соціальну значимість. Тому Діма це саме той випадок, коли ти зроби добро людині і відійди.
Кілька разів був свідком того, як Інна зі своєї кредитної карти купувала бійцям форму, бо волонтерських коштів не вистачало. Вона віддавала останнє, аби допомогти.
Інна, не звертай уваги на них. Я тебе особисто поважаю. Побільше б таких як ти, ми б жили краще. Дякую тобі, що у години суспільного страху та здавалося б все пропало, ти брала бруківку, стояла з візочком, і переконувала нас, що ми таки можемо змінити Україну на краще, зробити її сильнішою. І таки переможемо!
І якщо хтось буде писати негативні коменти, особливо фейки під цим постом. Не читай. Вони і нігтика твого не варті. Те що за ці роки зробила ти. Це подвиг!
З повагою Юрій Бобровнік
